софія лук'яненко "хочу прославляти українську пісню" 

Талановита молодь – найбільша цінність Академії над Дніпром. Нам є ким пишатися з проєкцією на майбутнє Української культури. До уваги небайдужих – Софія Лук’яненко – молода співачка, студентка 4 курсу кафедри «Народний спів» Академії мистецтв імені Павла Чубинського.

Родом з Тарасівки на Київщині.
2018 року брала активну участь у Всеукраїнському конкурсі «Соловейко України», де виборола 3 місце та була особливо відзначена його організатором Мар’яном Гаденком.
Учасниця фестивалю «Червона рута» у Чернівцях 2019 року, де отримала відзнаку журі за виконання власної авторської пісні «Катерина» на слова Тараса Шевченка. Потому брала участь ще у багатьох всеукраїнських вокальних конкурсах і фестивалях та здобувала призові місця, що стало важливими сходинками професійного зростання.
Але з чого все починалося?
– Дорослі завжди вважали мене веселою й артистичною: збирала книжечки на стільці, вдавала, що то барабани чи фортепіано, і давала постійні «концерти» бабусям-дідусям, – пригадує Софія свій шлях . – Слухали залюбки . Де ходила – там і співала. Батьки зрозуміли, що пісня – то моє, і спрямували на вишкіл до Тарасівського будинку культури. Саме там, у студії «Нота» мене з п’ятирічного віку упродовж 12 років навчала співу Олена Самолюк – наразі солістка Національного академічного хору ім. Г. Верьовки. Звісно, виконували й естрадні пісні, але Олена Віталіївна самовіддано любила і любить народні, і нам також прищеплювала любов до української народної пісні. Напевне, завдяки їй я з часом глибоко закохалася саме в народну пісню.
У моїй родині взагалі всі – люди творчі : і бабуся Ольга співала в хорі Будинку культури, і мама Олена.
Я років до 15 виконувала переважно естрадні твори, але зрештою «загорілася» українською народною піснею, захотілося її глибше пізнати. Народилося устремління більше показати молодим співвітчизникам давню українську пісню такою, як вона є, щоб дівчата й хлопці нею захоплювались так само, як я.
Перед випуском зі школи – замислилася: куди вступати. Спільно з батьками вирішили: Академія мистецтв імені Павла Чубинського мені пасує найбільш. Вступила. І дуже щаслива, що потрапила на навчання до Заслуженої артистки України, викладачки кафедри «Мистецтво співу», художньої керівниці дівочого ансамблю української народної пісні «Роксолана» Людмили Придіус . За чотири роки Людмила Олексіїівна стала для мене дуже рідною людиною. Неймовірно радію, що навчаюся під її творчим крилом, адже розкрила та зробила мій голос сильнішим, відкрила в мені багато нового. Якби мала іншого викладача, я би на сцені точно не була такою, якою є зараз. Дуже цінно. Не втомлююсь дякувати за вклад, який вже здійснила і далі здійснюватиме моя поважна викладачка. Обожнюю співати в ансамблі «Роксолана» і захоплююсь самовідданістю Людмили Олексіївни: скільки пісень встигаємо вивчити, скільки даємо концертів! До душі, коли бачу, як підіймаємо людям настрій, дух.
На другому курсі я почала співати також спільно з оркестром, яким керує Сергій Григорович Омельченко. Теж гарно співпрацюємо.
Відтоді як 2023 року я вступила до Академії, зустріла тут чимало творчих, чудових людей, друзів. Всі – як рідні. Багато хто мене підтримував у різні моменти, розділяв мою радість. Є особистості, чиєю творчістю захоплююсь. Подобається атмосфера в колективі та самовідданість викладачів: затишно і приємно навчатися.
Також люблю мій курс: тримаємося один одного. Знайшла нових друзів
Для мене кожен день в Академії – цікавий.
Загальновідомо, що студентство – один з найкращих періодів життя. Хоча для мого покоління ця чудова пора кардинально зіпсована віроломною війною московитів проти України. Як і кожному українцю, мені наразі непросто. Але допомагає вистояти музика. Шукаю способи, якими я могла б допомогти своїй крані. Наприклад, розвиваючи рідну культуру. Намагаюся це робити. Хоча то не найбільша допомога, але хочу, щоб українська культура стояла, щоб люди співали наші пісні, щоб їх знала молодь. Хочу прославляти українську пісню. І щоб Україну чув весь світ і все людство. Також хотіла б додати, що я є авторкою власних пісень. Зокрема, у мене є авторська пісня «Синку, повернися», яку я написала у 13 років — ще до початку повномасштабного вторгнення. Ця пісня про війну і материнське очікування. Створила її для всіх матерів, які чекають своїх синів із війни, моляться за них і мріють лише про одне — щоб їхні діти повернулися додому живими. Вже у 13 років ця тема була для мене дуже болючою. Я не можу до кінця пояснити чому, але відчувала, що мені потрібно написати саме цю пісню і донести через неї свої емоції. Наразі я не виконую «Синку, повернися», тому що через повномасштабну війну та ще складнішу ситуацію в нашій країні ця пісня стала для мене ще більш болючою. Мені важко її співати емоційно, адже тепер її зміст відчувається гостріше. Це складна й болюча пісня для всіх нас, тому нині не можу її виконувати. Високо ціную увагу глядачів, які захоплюються моїм тембром, голосом, артистизмом. Приємно, коли високо оцінюють і професіонали, і незнайомі люди з різних областей України та інших куточків світу. Однак, якщо мені сказали комплімент, то це не означає , що зупинюсь у розвитку. Ціную і дякую за добрі відгуки, але рухаюсь далі. Яка моя головна мрія? Щоб настав мир. Щоб всі люди були щасливі. Щоб мій спів лікував людей, приносив їм насолоду. І щоб кожен відчував українську пісню так само, як відчуваю її я.