"Історія одного маріупольця"  

 У День Захисників і Захисниць  чубинці влаштували потужну прем’єру театралізованої вистави «Історія одного маріупольця».  

До глибини душі вразила глядачів історія юнака, який через бомбардування Маріуполя московитськими окупантами втратив  батьків та під ворожими обстрілами виїхав на підконтрольну українську територію. 

Дійство проймало до сліз.

 Сценарій  створений на основі реальної долі.  Наприкінці ж використані фотографії  конкретних людей, які стали прототипами героїв вистави:  двох воїнів – Данила Настича (позивний «Рижий») та Ростислава Романька (позивний «Пабло»).

– Студенти 4 курсу мали самостійно написати сценарій  та  втілити  історію у театралізованій виставі, – посвячує в тонкощі справи художня керівниця, голова Предметно-циклової комісії «Видовищно-театралізовані заходи», викладачка режисури театралізованих заходів  Ірина Маслова - Лисичкіна. –   Створив сценарій студент 4 ВТЗ курсу Іван Мінаєв. Упродовж  вересня ми працювали над виставою.  Давалося важко, тому що тема  трагічна. Але дивлячись на реакцію глядачів,  я думаю, що нам вдалося.

 Байдужих не залишилося.

Взагалі  сьогоднішня прем’єра для нас була дуже важливою, адже показали «Історію одного маріупольця»  саме у День Захисників і Захисниць України та ще й Покрова Пресвятої Богородиці.  

 Була думка  продемонструвати виставу «Історія одного маріупольця» всій Україні та Європі, аби якомога більше людей відчули глибину українського болю.  Попереду ще дуже багато роботи. Якщо з'являться можливості й запрошення, то із задоволенням покажемо цю роботу всюди.

–На 3 курсі був етап, коли ми ставили  документальні роботи, – ділиться думками  автор сценарію, студент 4 ВТЗ курсу Іван Мінаєв. – Треба було вивчити матеріал і написати сценарій. Я взяв за основу історію життя мого друга.  Але оскільки це дипломна робота й театралізація вимагає дотримання творчих канонів, то певні моменти були трішки додумані, (але не «прибрехані»). Історія справжня, художньо оформлена. Ми на репетиціях працювали майже цілодобово. Але все вдалося.

–Працювалося складно, –  стверджує студент 2 ВТЗ курсу Богдан Литвин. –Я граю головну роль Ростика, який розповідає, як виїхав з Маріуполя «зеленими коридорами» до Запоріжжя, а потім дістався до Києва. Розповідає, кого бачив на цій дорозі, що з ним відбувалося, що пережив . Переймати на себе роль людини у трагічних обставинах було дуже тяжко, а ще й показати історію так, аби глядачі відчули , що пережив маріуполець, у якого московитське вторгнення  забрало все і всіх : рідних людей, рідне місто, житло. Але ми впоралися… 

  Вдячності й захоплення варті всі, хто долучився до створення «Історії одного маріупольця». Це, окрім вищеозначених осіб, також  викладач сценічної мови та акторської майстерності  Олексій Цуркан, студентки 4 та 2 курсів  освітньо-професійної програми «Хореографія»    Валерія Конюхова, Вікторія Слободянюк, Аліна Калиниченко,  Богдана Рогальська ( курс викладачки-методистки  Тетяни Вікторівни Борисенко).

  Одразу після прем’єри  звернувся до творців вистави  «Історії одного маріупольця» ректор Академії Василь Романчишин:

 –Ми прожили цю болючу історію протягом 40 хвилин , а ви її проживали щоразу: це дуже непросто. Я вважаю, що враження і результат  від вистави «Історія одного маріупольця»  будуть неоціненними. Усі ми вийдемо після перегляду вже трішки іншими людьми. 

Подивившись цю виставу, кожен з нас думає: а що ми ще  можемо зробити, аби захиcтити свою країну? Не розмовляти мовою ворога. Я вас благаю: не робіть цього!  Академія – це територія, де панує українська мова. Панує Український дух. Панує  українська відданість своїй Україні і своєму народові. Нашим  сестрам, братам, матерям, батькам. 

 Я всім бажаю , щоб ми повернулися до стану коли  захищати Вітчизну означатиме не воювати, а стояти на сторожі миру й цілісності  Батьківщини. Так має бути і зрештою так станеться. Але для цього треба перемогти ворога – скаженого сусіда. Молимось за це щодня і щоночі. Молимось,  щоб наші воїни вижили. І пам’ятаємо, якими великими жертвами оплачена наша можливість сьогодні тут навчатися і жити на білому світі.

 Миру нам всім ! Щоб всі наші захисники повернулися додому неушкодженими. Щоб ми могли повернутися до мирного життя і розвивати нашу культуру й духовність . Бо духовність і культура – це основа всього . Я впевнений: наш народ здолає супостата,  і , як казав Тарас Шевченко , « на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син , і буде мати, і будуть люде на землі.»