вперше у попільні: як валентина ковальська та софія лук'яненко дарували пісенні шедеври

15 липня – на День Української державності – у Попільнянському Центрі культури і дозвілля на Житомирщині відбулася зустріч родин загиблих Героїв Попільнянської ОТГ та учнів Мистецької школи Касяна Євченка з ВАЛЕНТИНОЮ КОВАЛЬСЬКОЮ – легендарною Народною артисткою України, відмінницею освіти України, професоркою кафедри «Мистецтво співу» Академії мистецтв імені Павла Чубинського , а також з яскравою, голосистою студенткою 4 курсу Академії над Дніпром СОФІЄЮ ЛУК’ЯНЕНКО.

Трепетно звучав Гімн України.

Хвилиною мовчання, вдячністю і молитвою вшанували пам’ять полеглих Героїв України.

А далі на осяйній сцені Попільні з’явилася вона – справжня Зірка для всіх поколінь українців, одна з трьох співачок унікального тріо «Золоті ключі» Валентина Павлівна Ковальська.

Промовляла так, ніби особисто спілкувалася з кожним глядачем у залі.

Оповіла про своє дитинство, шлях до пісні , про зустріч з юною Ніною Матвієнко, а згодом у хорі імені Г.Верьовки – з Марічкою Миколайчук.
Поділилася живою згадкою про особливу подію в житті: народження тріо «Золоті ключі» з легкої руки і благословення геніального українського актора Івана Миколайчука.

Згадала рідного для попільнянців музиканта, майстра народних інструментів Касяна Євченка, з яким свого часу зводила творча стежка :
– Серед троїстих музик дуже вирізнявся пан Касян Євченко. Такий був веселий, завжди «обвішаний» музичними інструментами : козобас, сопілки, ліри. Був неймовірною людиною, яка все вміла. Я його дуже запам’ятала. Згадаймо цього прекрасного чоловіка, який створив свій світ – світ інструментальної музики. Нехай його творчість, слово, думка завжди живуть у душах наступних поколінь!
То була зустріч, що залишає у душах слід на все життя.

Щастя чути.
Щастя бачити.
Щастя знати Українську пісню в її акапельному виконанні особисто дарували присутнім Валентина Павлівна та Софія Лук’яненко.

З екрана лунали голоси легендарного тріо, які ні з ким не сплутаєш, бо то не якесь штучне ШІ, а справжні, народжені поколіннями українські таланти.

Півстоліття – 50 років – три українки співали разом акапельно: без музичного супроводу. Наживо. Нагороджені сертифікатом «Рекорд України за багаторічне акапельне виконання».

А наразі , у День Хрещення Руси-України та День української державності, трепетно , чуттєво, неповторно звучала старовинна українська пісня «Верніться, літа молодії» у виконанні Валентини Ковальської.

Юна і прекрасна Софія Лук’яненко (клас Заслуженої артистки України Людмили Придіус) дарувала присутнім дві пісні-шедеври з репертуару Ніни Матвієнко «Сіла птаха» та «Сік землі» .

Сонячно поєдналися голоси двох співачок у знаменитій українській народній пісні «Цвіте терен» .

–Українська народна пісня настільки сильна, що супроводжувала всю непросту історію нашого народу, – ділилася думкою Валентина Павлівна. –Вчені довели, що наші колядки сягають 14 тисяч років углиб віків. Настільки поетичний і талановитий наш народ.
Ми у складі тріо «Золоті ключі» побували в Канаді, США, об’їздили всю Україну і Європу. Тільки в Попільні чомусь не були. Слава Богу, що сьогодні завітали. Несли нашу пісню українську в її чистому вигляді. Без супроводу й обробок. І ця пісня тримала нас на світі.
Мені дуже шкода, що нині українську народну пісню часом спотворюють, коли втрачається смисл, а залишаються тільки обробки. Адже кожна пісня несе думку. Народне прислів’я стверджує: пісня вчить, як на світі жить.
Саме українська народна пісня зберегла в собі наш менталітет, наш характер, бачення світу.
Я дуже щаслива, що все своє життя присвятила українській народній пісні.
Мої книги – «Пісенний світ українознавства», «Пісні з фільмів Івана Миколайчука», а нове видання – «Тріо «Золоті ключі», презентації якого вже відбулися сім разів. Ніна Матвієнко і Марічка Миколайчук 2023 року покинули цей світ, і я вирішила написати книгу про нашу спільну долю. Про історію української пісні у світі, історію створення тріо, гастролі й пригоди.

Ця книга – про кожну з нас. У ній є мій щоденник , який писала всюди, де могла. Є наш репертуар : українські пісні з нотами. Це те, що залишиться людям, дітям, майбутнім поколінням.

Нині я працюю в Академії мистецтв імені Павла Чубинського, де є прекрасні студенти, прекрасні співаки, викладачі. Де ректором Академії є Василь Григорович Романчишин , який сприяє тому, щоб українська мова, пісня, театр,хореографія були всюди.
Ми живемо, бо ми сильні. Ми незборимі. Ми – українці. Хочемо жити на своїй власній землі. Жити своїм розумом. Говорити своєю мовою. Співати свої пісні…

ПОСТСКРИПТУМ.
Отже, День Української державності цьогоріч доля «вишила» так, як у пісні : червоними і чорними нитками. Бо живемо у час протистояння з віковічним ворогом – московією.
Але тримаємо стрій.