чинити по совісті

Відверто. Чесно. По- справжньому. Без зайвого пафосу і фальші. Саме так означене драматичне дійство студентського театру Академії мистецтв імені Павла Чубинського, що відбулося вдень, після масованої нічної атаки московитів.

Власне, то є практична робота  студентки 4 курсу спеціалізації Видовищно- театралізованих заходів Карини Миргородської ( художній керівник - Віталій Любота). Виставу " Чинити по совісті " присвятили Дню Гідності й Свободи. Адже поняття Гідності й Совісті тісно пов'язані та  є постійною цінністю українства.

Хвилиною мовчання  студенти, викладачі й гості Академії  вклонилися пам'яті полеглих Воїнів ЗСУ, завдяки чиєму подвигу маємо щастя жити у вільній Україні.

Гуртом і стоячи слухали й співали Гімн України. Той славень, який виконує разом з українцями весь вільний світ.

Гідність - це вибір. Свобода - це боротьба. Що відчуває журналіст, коли замість правди його змушують озвучувати "темники" від чиновників- можновладців? Відповідь на це питання - у сюжеті драматичного дійства "Чинити по совісті". Переживаючи разом з головним героєм боротьбу між страхом і совістю, кожен глядач має обрати: як би вчинив саме він?

 
 Принагідно зі щирим чесним словом звернувся до повнісінької зали глядачів ректор Академії, професор Василь Романчишин:


- День Гідності й Свободи - це пам' ять  української спільноти про великі справи, що відбувалися у недалекому майбутньому. Ми тоді думали, що Україна раз і назавжди увійде в сім'ю європейських народів. І це було б так,  як ми хотіли, якби не одна обставина: присутність на сході нашої України орди, яка ніколи не хотіла бачити Україну окремою державою. Вони завжди сприймали нас як щось меншовартісне,  і робили все,  щоб нас винищити. І зараз це відбувається.Тому ідея утвердження свободи, гідності людської, за яку полягла Небесна сотня , на жаль, не обмежилася сотнею,  а продовжилася вже на десятки, а можливо,  і сотні тисяч жертовних життів.
 

Гірко, що ми -  один із небагатьох народів, який у 21 столітті з такими величезними потугами здобуває право просто жити в своїй країні.

Оце і є людська гідність: бути самим собою, жити по правді, так,  як має жити порядна людина. У цьому - вся людська гідність. Не в якихось великих фразах чи неймовірних постулатах. Просто будь сам собою, роби добре свою справу і залишайся людиною . Нічого поганого в цьому немає.

Ми, починаючи з 2013-2014 року, коли відбулася Революція Гідності,  могли б уже на цей момент бути членами Європейського Союзу й НАТО. Але світ у поняття Гідність і Свобода вкладає трошки інший сенс ,  ніж ми. Тому нам доводиться платити життями своїх дітей, онуків, батьків ,  сестер, братів. Це гірко і страшно.

Я сьогодні був у містечку Хансена, що побудоване неподалік від Києва. Там проживають люди, які виїхали з  Херсонщини, Харківщини,  Донеччини, Луганщини. Ті, хто побували в окупації і знайшли способи виїхати.

Знаєте, в чому негатив? Я не почув жодного українського слова. Жодного. Це люди, які приїхали зі сходу і півдня України, але досі не відчувають себе членами української родини. Приїхали,  певне, з наміром,  щоб ми стали схожими на них,  а не вони - на нас... І наша з вами мета - зробити так, аби вони зрозуміли, відчули,  що вони -  українці.

Пригадую, як на початку двотисячних я їздив Донеччиною та Луганщиною, спілкувався з людьми. Вони всі розмовляли українською. Ми проводили свято кобзарське " В сім'ї вольній новій " пам'яті Тараса Шевченка, і всі читали Шевченка. Це  була українська спільнота. Потім їх переконали,  буцімто вони - не українці, а мови такої - нема. Усе це привело нас до біди.

 Тому поїдемо туди. Покажемо, які маємо українські обряди, пісні, звичаї . Таким чином -  без якихось принижень - будемо привертати людей до наших цінностей. А життєві цінності - в кожної людини різні.  Але є те, що притаманне всім. Не роби зла ближньому. Не принижуй. Не обманюй. Не кради. Це стосується не лише людей, а й народів, держав. Не кради чужої території, землі, дітей, як вони це роблять.

Щоб кожен з нас відчував свою гідність,  і знав: я - людина , яка має право в своїй державі казати правду, не боячись , що за цю правду буде покарана. Не бійтеся! Кажіть правду. Вам ніщо не загрожує. Ніякі режими. Ніяка влада. Ніякі політики вам не можуть вказувати, що ви не можете казати правду в Україні. Бо коли ми перестанемо казати правду - ми перестанемо бути народом. Перестанемо бути незалежними, вільними людьми . Гідними людьми. Ми втратимо гідність.

Кажіть правду викладачам. Кажіть правду мені.Кажіть правду одне одному. Так, ви можете нажити собі недругів. Але це спочатку. А потім все стане на свої місця. Вас будуть поважати. Шанувати. І будуть казати, що це людина, яка має гідність і незалежна у своїх поглядах. Це те, заради чого наші рідні помирають зараз на фронті...

Я бажаю нам всім, щоби ми перестали жити в умовах війни. Я бажаю всім нам, щоб ми перестали прокидатися вночі від тривог. Я бажаю всім нам, щоб ми утвердили нашу Україну в тих кордонах , в яких  ми її собі вимріяли, І щоб всі наші рідні жили у мирній, спокійній нормальній країні. Я впевнений, що незабаром це відбудеться. Ми це розуміємо. Понад те,  навіть знаємо, як це можна робити.Якби ще влада нас трошки краще чула і дослухалася до наших порад і думок, то, я думаю, ми б це зробили швидше. Але це всеодно відбудеться. Я бажаю, щоб це відбулося ціною якомога менших жертв, трагедій людських.
 А всі студентам Академії  бажаю щастя, добра, здоров'я. Щоб ваші творчі долі справдилися. Щоб ви досягли тих життєвих успіхів, до яких прагнете. Бо творча людина без самореалізації та творчого успіху  - нічого не варта і буде почуватися невдоволеною.Щоб ви отримували задоволення від життя і творчості.

Будьте щасливими! Будьте розумними! Будьте незалежними! І будьте гідними!.. Щедрими схвальними оплесками глядачі подякували творцям  дійства " Чинити по совісті" .  І було за що.

<< Назад