|
|
 |
 |
 |
 |
ПРО ПАМ'ЯТЬ ТА ПЕРЕМОГУ НАД НАЦИЗМОМ
Ми, українці, зустрічаємо 80- річчя Перемоги над німецьким нацизмом у Другій світовій війні в умовах війни з новітнім московитським нацизмом - рашизмом.
Просто зараз відстоюємо право на власну державу й життя на своїй предковічній, Богом даній, українській землі. Україна нині захищає не тільки себе, а й усі країни Європи.
Та й тоді, з 1939 по 1945 рік, наші діди й бабусі уповні відчули на собі молох Другої світової, що прокотився Україною в обидва боки.
Пам'ятаю людей, які пройшли Другу світову: повернулися без рук, без ніг та навіть не мали засобів до існування. Часто спивалися, або ж потрапляли в якісь табори. У Другій світовій насправді Добро не перемогло Зло, а радше менше імперсько- нацистське зло було переможене більшим імперсько- радянським злом. Одна червонопрапорна імперія перемогла іншу , по суті, таку ж саму. За рахунок насамперед України.
Усі проблеми України - через те, що ми були і є на перетині важливих геополітичних кордонів. Та ще й на такій чудовій землі, що багато хто зазіхав. Навіть нині дехто вважає, що з Україною руками московії воює Китай. Я не є геополітичним стратегом, але така думка має право на існування.
До речі,інформація про дії німецьких нацистів у народних переказах є суперечливою. Моя бабуся, приміром, розповідала, що німецький солдат не заходив до української хати, якщо бачив на дверях патичок, бо це означало, що господарів удома нема. А коли 1943 року німці тікали, то вже палили та нищили хати.
Ті, від кого нині рятуємось ми, українці, - це однозначно нацисти. Цього разу - московитські. І це гірше навіть, ніж фашизм. Адже нас, українців, хочуть позбавити самого права бути нацією, яка має власну ідентичність, мову, культуру, історичну тяглість. Національну основу .
Нинішні окупанти не залишають нам шансів на життя. Прагнуть знищити діточок, стареньких, дорослих, хворих. То є геноцид супроти українців. А потрібна московитам не так наша територія, як наша історія й особливо віра. Хочуть бути нашими нащадками, хоча насправді є чужинцями, які загубили і не хочуть визнавати свого справжнього угро- фінського роходження як основи. Натомість намагаються привласнити нашу основу - України- Руси, яка є тут, у Києві. Тому з такою впертістю намагаються нас знищити, щоб заволодіти нашою сутністю та й самим генофондом.
Тож вклонімося доземно нашим легендарним ЗСУ, кожному воїну та кожній родині, яка віддає найдорожчих заради того, аби Україна жила, розвивалася, народжувала дітей, сіяла пшениці, співала предковічних пісень.
Шануємо пам'ять наших дідів, прадідів, бабусь і прабабусь, які на своїх плечах винести тягар Другої світової війни.
Насправді ми, українці, - народ- переможець.
Тому віримо :
Перемогли фашистів - переможемо рашистів!
Слава Україні!
Героям слава!
ВАСИЛЬ РОМАНЧИШИН,
ректор Академії мистецтв імені Павла Чубинського,
професор, Заслужений діяч мистецтв України
